У книзі розповідається про схиігуменю Софію (Гриньову) — преподобносповідницю, настоятельку (1913–1923 рр.) Київського Покровського жіночого монастиря в найважчі роки його існування.

Чернечі подвиги матушки Софії, сповненої любові до Бога та ближніх, увінчалися безстрашним сповіданням віри Христової. За часів лютого гоніння на Православну Церкву ігуменю Софію тричі арештовували та відправляли до в’язниці. Незважаючи на всі випробування, вона була вища за неправдиві звинувачення, твердіша за страждання, сильніша за муки.

Період ув’язнення та вислання ігумені Софії став часом торжества Істини та величі духу. Бо поряд зі своєю вірною ученицею був Сам Бог. Він перетворив терни земних страждань матушки на запашні троянди вічного блаженства.